Прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, як незалежної держави, було урочистим, бурхливим і дещо драматичним (бо відбувалось під жорстким тиском колишнього Президента Кучми Л.Д., який погрожував народним депутатам – в разі неприйняття основного закону – референдумом…).
Прийнята все ж таки нова Конституція була визнана навіть іноземними експертами однією з кращих у світі, оскільки закріпила такі юридичні норми, які могли надати державі статус суверенної і незалежної, демократичної і соціальної, і навіть правової держави (стаття 1), а її громадянам – народу! – право здійснювати владу безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування…(стаття 5). Окрім того, влада в Україні мала здійснюватися трьома гілками, а саме:1. Верховною Радою – законодавча;
2. Президентом та Кабінетом Міністрів – виконавча;
3. Органами правосуддя – судова.
А державною мовою була визнана українська мова. Паралельно гарантовано вільний розвиток, використання і захист російської, і інших мов національних меншин України, сприяння вивчень мов міжнародного спілкування (ст.ст. 6, 10). Кожному громадянину було надано право (!?) на життя, повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність та інші основні права, зокрема, право на безоплатну медичну допомогу, освіту, охорону здоров’я, працю, житло (розділ ІІ Конституції).
Необхідно підкреслити, що главою держави та гарантом не лише суверенітету, територіальної цілісності, але й дотримання прав і свобод людини і громадянина було визнано Президента України (стаття 102 Конституції).
Якщо поглянути на нашу Конституцію – 1996 з політичного боку, а не лише з юридичного (вона ж бо є політико - юридичним документом!), то ми побачимо, що Україна – це класична президентсько – парламентська республіка, унітарна держава, територія якої є цілісною і недоторканою (ст. 2).
Але чому ж тоді ми і досі часто чуємо, а інколи посилаємось у диспутах, особливо в нашому парламенті на такі поняття і слова як «коаліція», «опозиція», «міністри опозиційного Уряду» тощо? Таких понять Конституція – 1996 не містила…
А це тому, що, як виявилось і як «пророчив» колишній Голова Верховної Ради О.О.Мороз зразу ж (у перші хвилини!) після прийняття вночі 28 червня 1996 року нині (знову!) діючої Конституції, «вона недосконала». А тому в неї було внесено 8 грудня 2004 року ряд принципових змін та доповнень… Ці зміни вступили в силу з 1 січня 2006 року і Україна на декілька років перетворилася з президентсько - парламентської … на парламентсько – президентську республіку, коли й були введені такі поняття, як «коаліція» та «опозиція»…
Після втрати влади лідером «помаранчевої» революції В.А.Ющенком та обранням у 2010 році президентом України В.Ф.Януковича Конституційний Суд скасував так звану «політичну реформу» - 2004, але як бачимо, в парламенті залишилися і діють коаліція (тобто так звана більшість) і опозиційні фракції… Більшість сформувала коаліційний Уряд, як це було у 2006 та 2007 р.р. після чергових та позачергових виборів парламенту, коли більшість була сформована не з «біло - синіх», а «помаранчевих»…
Очевидно, що як Президент та його команда , а також народ вже побачили, що Конституція – 1996 (як і раніше, в 2004 році, це було видно) потребує демократичного вдосконалення…
Тому останнє слово в цьому процесі вдосконалення буде за Конституційною Асамблеєю, яка згідно указів Президента, має вирішити всі питання щодо тексту зміненого або ж нового Основного Закону. Робочу ж групу відносно формувань нових норм Конституції України, як відомо, очолив перший Президент України Кравчук Л.М.
Коли буде прийнята новітня Конституція – покаже час, а сьогодні маємо жити згідно Основного Закону… 1996 року.
Конституційне нормотворення – надзвичайно складна й відповідальна діяльність державних діячів, вчених, громадськості.
Народ зачекався прогресивної демократичної Конституції та достойного життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар