До річниці Т.Г. Шевченка
«Кобзар» Тараса
– гордість наша,
Як Гімн Держави…
Не «руїни»,
Яку топтали ляхи
й шахи, -
А незалежної
Вкраїни,
Його «Кобзар» -
це вічна книга,
Твір генія,
митця, творця,
А ще –
борця-народолюбця.
Для нас цей твір
– шедевр-картина
Й літературная
перлина.
…Згадай історію,
мій брате,
Й ті Шевченкові
слова
Про те, як тяжко
буть Солдатом
Малюнка, Правди
і Пера…
Зазвичай геніїв
гнобили
Кати людей в
усіх віках…
Держава ж наша,
бач? – всесила:
Пройшла часи!..
При всіх «гріхах»…
Тарас
«Хмельниччину» й хвалив,
Богдана він,
мабуть, любив..,
Й критикував
разом із Богом..,-
Бо ж цар Росії
мав стать «другом».
Чи ж міг Богдан
тоді війною
І турка й ляха
так змести
Отой козацькой
булавою (?..),
Щоб без царя
нашу Вкраїну
Від поневолі
вберегти?
Багато мовлено
про все це,
І багатьма
розумних світу…
А що ж нам з
Вами залишилось?
Молитись?
Каятись? Терпіти?...
А чи згадать
змість «ЗАПОВІТУ»?
І дійсно, Він
(кобзар) казав:
«Караюсь,
мучуся.., але не каюсь!..» *
Цей час й для
нас, мабуть, настав:
ДЕРЖАВА Є! «Не
відрікаюсь!»
Бо відрікатись…
Знову гріх,
Який, - вже
знаємо.., - був часто
Граблями в діях
(повтор сміх?)
Усіх керманичів.
Нещасних…
Отих керманичів.
Нездатних…**
* Цитата «Караюсь, мучуся.., але не каюсь!..» - із «Кобзаря», (дослівно)
** для безпеки редакційної
політики можливо замінити.
